Чи вважаєте Ви за доцільне створення Асоціації Університетів України ?
 
Observ
eua
1.3. ЗАПРОШЕННЯ НА КОНФЕРЕНЦІЮ PDF Друк Написати листа

ОРГКОМІТЕТУ

  • Брюховецький В.С. – д.філол.н., професор, почесний президент НаУКМА

ПРЕЗИДІЯ КОНФЕРЕНЦІЇ

  • Зязюн І.А. – д.філос.н., професор, академік АПН України, директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України
  • Квіт С.М. – д.філол.н., професор, президент НаУКМА
  • Клименко Л.П. – д.т.н., професор, ректор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Мещанінов О.П. – д.пед.н., професор, проректор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Михальченко М.І. – д.філос.н., професор, член-кореспондент НАН України, президент Української академії політичних наук
  • Мотренко Т.В. – д.філос.н., професор, начальник Головного управління державної служби України
  • Поло́хало В.І. к.і.н., депутат ВР України, голова Комітету з питань науки і освіти; пров.н.п. Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України
  • Стріха М.В. – д.ф.-м.н., професор, заступник міністра Міністерства освіти і науки України

ВЧЕНИЙ СЕКРЕТАР КОНФЕРЕНЦІЇ

  • Андрєєв В.І. – вчений секретар форуму

МІЖНАРОДНИЙ ПРОГРАМНИЙ КОМІТЕТ

  • Бейкер Д. – доктор наук (Великобританія)
  • Біаджі П. – доктор наук (Італія)
  • Бонусяк В. – доктор наук (Польща)
  • Гетті П. – доктор наук (Італія)
  • Замбрано Н. – професор (Колумбія)
  • Клейнер Г.Б. – доктор наук (Російська Федерація)
  • Мейжис І. – доктор наук (Фінляндія)
  • Мелдал С. – доктор наук (США)
  • Саган С. – доктор наук (Польща)
  • Сіммонс Г. – доктор наук (США)
  • Cміт Б. – доктор наук (США)
  • Стахів М. – доктор наук (США)
  • Феркінгстан Дж. – доктор наук (Норвегія)
  • Хайдук С. – доктор наук (США)
  • Ханзген К. – доктор наук (Німеччина)
  • Яанетек Я. – професор (Польща)

Лідери університетів України та країн світу, світових наукових інституцій і неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти (за згодою).

НАЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ

  • Андрієнко В.М. – д.е.н., професор Донецького національного університету
  • Анісімов А.В. – д.т.н., професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
  • Багмет М.О. – д.і.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Бажал Ю.М. – д.е.н., професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” (НаУКМА)
  • Бандур С.І. – д.е.н., професор, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
  • Беглиця В.П. – к.е.н., доцент, радник міністра освіти і науки України, Міністерство освіти і науки України
  • Бойко О.Д. – д.політ.н., професор, ректор Ніжинського державного університету ім.Миколи Гоголя
  • Букач М.М. – д.пед.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Васільєв А.С. – д.ю.н., професор Одеського національного університету імені І.І.Мечникова
  • Верланов Ю.Ю. – к.е.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Вегеш М.М. – професор, ректор Ужгородського національного університету
  • Вишневський А.В. – директор Центру інституційного розвитку державної служби при Головдержслужбі України
  • Войналович В.А. – д.політ.н., професор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
  • Гавеля В.Л. – д.філос.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Ганжуров Ю.С. – д.політ.н., керівник парламентського видавництва Верховної Ради України
  • Глибовець М.М. – д.ф.-м.н., професор НаУКМА
  • Глузман О.В. – д.пед.н., професор, член-кореспондент АПН України, ректор Кримського державного гуманітарного університету
  • Гожий О.П. – к.т.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Горлачук В.В. – д.е.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Грабак Н.Х. – д.с.-г.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Гродзинський Д.М. – д.б.н., професор, академік НАН України, голова НКРЗ України
  • Гузев М.М. – д.е.н., професор, директор Волгоградського гуманітарного інституту (філія ВДУ)
  • Диха О.В. – к.т.н., доцент Хмельницького національного університету (ХНУ)
  • Дихта Л.М. – д.ф.-м.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Дубова О.А. – д.філол.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Ємельянов В.М. – к.т.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Запорожець В.В. – д.т.н., професор Національного авіаційного університету
  • Зверяков М.І. – д.е.н., професор, ректор Одеського державного економічного університету (ОДЕУ), академік Академії вищої школи
  • Зюзін В.О. – д.мед.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Іванов М.С. – д.політ.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Іншаков О.В. – д.е.н., професор, ректор Волгоградського державного університету
  • Казарєзов А.Я. – д.т.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Каіров О.С. – д.т.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Каплун В.Г. – д.т.н., професор, проректор ХНУ
  • Кириченко О.А. – д.ю.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Ковальов А.І. – д.е.н., професор ОДЕУ
  • Колісніченко А.І. – д.і.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Кондратенко Ю.П. – д.т.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Копиленко О.Л. – д.ю.н., професор, академік, директор Інституту законодавства Верховної Ради України
  • Коссак В.М. – д.ю.н., професор Львівського національного університету ім. І. Франка
  • Костенко О.М. – д.ю.н., професор, провідний науковий співробітник Інституту держави і права НАН України
  • Котляр Ю.В. – д.і.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Кузьменко А.Г. – д.т.н., професор ХНУ
  • Кутковецький В.Я. – д.т.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Левківський К.М. – к.і.н., професор, заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України
  • Лейфура В.Н. – к.ф-м.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Ляпіна Л.А. – к.політ.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Майборода О.М. – д.і.н., професор, заступник директора Інституту політичних і    етнонаціональних відносин ім. І.Ф. Кураса НАН України
  • Матвєєва Н.П. – д.філол.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Нагорний М.О. – к.тех.н., доцент, ректор Південної академії підвищення кваліфікації кадрів Мінпромполітики України
  • Науменко А.М. – д.філол.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Норд Г.Л. – к.е.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Патика В.П. – д.б.н., професор, академік Української академії аграрних наук
  • Прищепов О.Ф. – к.т.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Пронь С.В. – д.і.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Пронкевич О.В. – к.філол.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Рибачук М.Ф. – д.філос.н., професор, перший проректор Українського гуманітарного університету
  • Рижков С.С. – д.т.н., професор, ректор Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова (НУК)
  • Романовський О.Г. – д.пед.н., професор, проректор Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (НТУ “ХПІ”)
  • Січко Д.С. – к.ю.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Скороходов В.А. – к.т.н., професор, ректор Південнослов’янського інституту Київського славістичного університету
  • Соколов В.М. – д.і.н., професор ОДЕУ
  • Соскін О.І. – д.е.н., професор, директор Інституту трансформації суспільства
  • Томілін Ю.А. – д.б.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Тригуб П.М. – д.і.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Трунов О.М. – к.т.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Фісун М.Т. – д.т.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Ходаков В.Є. – д.т.н., професор, проректор Херсонського державного технічного університету (ХДТУ)
  • Чуйко Г.П. – д.ф.-м.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили
  • Шайгородський Ю.Ж. – к.психол.н., президент Українського центру політичного менеджменту
  • Шебанін В.С. – д.т.н., професор, ректор Миколаївського державного аграрного університету
  • Шевченко Н.В. – к.і.н., доцент ЧДУ ім. Петра Могили
  • Шуст Н.Б. – д.соц.н., професор ЧДУ ім. Петра Могили, заступник директора Департаменту вищої освіти МОН України

Лідери університетів України, ті, що підписали Велику Хартію Університетів та Члени Європейської Асоціації Університетів, також ті, що підтримують рух до спільних узгоджених дій для досягнення успіху, з надією на перспективу розширення співробітництва усіх європейських націй через єднання університетів (за згодою).

СЕКРЕТАРІАТ КОНФЕРЕНЦІЇ

  • Коваль Н.В. – секретар програмного комітету
  • Копчак С.М. – секретар програмного комітету
  • Левицька О.С. – секретар організаційного комітету
  • Монзуль Л.В. – секретар організаційного комітету

ПРЕЗЕНТАЦІЇ ФОРУМУ

  • Програма імені сенатора Уільяма Фулбрайта в Україні (Залуцька Н.М.)
  • Система швидкої екстреної йодної профілактики при аварії на АЕС (Томілін Ю.А., Григор’єва Л.І.)
  • Прикладна механіка та міцність конструкцій (Каіров О.С.)
  • Програми обміну студентів Саmр Аmеrica – досвід Європейських країн (Ж. Хеннікер-Тейлл)

Матеріали розміщені на web-сайті http://moodle.kma.mk.ua.

 

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ                                                                                       Проект. Варіант 2

 

1-й день

11 червня(четвер)

8:00 – 24:00 – День заїзду, реєстрація та розміщення учасників

2-й день

12 червня(п’ятниця)

9:30 – 11:00 – Перше пленарне засідання. Хартія Університетів України “Академічні свободи, університетська автономія та освіта”
11:00 – 11:15 – Перерва на каву
11:15 – 13:00 – Продовження пленарного засідання та прийняття рішення щодо утворення НГО “Асоціація Університетів України
13:00 – 14:00 – Обідня перерва
14:00 – 17:00 – Нарада лідерів університетів: урочисте підписання Хартії Університетів України та прийняття Рамок пріоритетних дій “Втілення в життя Хартії Університетів України”
14:00 – 17:00 – Робота по секціях
14:00 – 17:00 – Конференції форуму:
Прикладна механіка та міцність конструкцій”,
Система швидкої екстреної йодної профілактики при аварії на АЕС
19:00 – 22:00 – Урочиста вечеря

3-й день

13 червня(субота)

9:30 – 11:00 – Друге пленарне засідання. “Академічні свободи та університетська автономія: досвід університетів Америки, Британії, Італії та Німеччини”
11:00 – 11:15 – Перерва на каву
11:15 – 13:00 – Продовження пленарного засідання. Презентації: “Американська університетська система освіти”
13:00 – 14:00 – Обідня перерва
14:00 – 17:00 – Робота по секціях

4-й день

14 червня
до 8:00
(неділя)

Культурна частина за власною програмою, що враховує вибір екскурсій із запропонованого переліку.
Від’їзд учасників

Проект

Преамбула

Ми, президенти, канцлери, ректори та віце-ректори університетів України та країн світу, керівники наукових інституцій та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на освітню сферу, що підписалися нижче, ті, що зібралися на Міжнародній конференції “Ольвійський форум – 2009” у Ялті, Україна, 11-14червня 2009року, враховуючи, що необхідність прийняття стратегії сталого розвитку людства визнана більшістю освічених людей у світі, висловлюємо надію на те, що університети, уряди та народи країн світу, як ніколи раніше, мають усвідомити провідну та відповідальну роль університетів у закладенні основ сталого розвитку світової спільноти і неможливість успіху цієї ролі без надання університетам автономії та академічних свобод,
пам’ятаючи про те, що у Преамбулі Великої Хартії Університетів проголошується, що:
“... майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знання і досліджень, якими є справжні університети;
... університети повинні давати майбутнім поколінням освіту і виховання, що навчать їх, а через них інших, поважати велику гармонію навколишнього середовища і самого життя”,
нагадуючи про те, що у Хартії основних прав Європейського Союзу “гарантується свобода художньої творчості та науково-дослідної діяльності. Дотримується свобода викладання у вищих навчальних закладах” (ст. 13),
беручи до уваги відповідні міжнародні акти, в тому числі:

  • Лімську Декларацію “Про академічну свободу і автономію вищих навчальних         закладів”;
  • Декларацію Глазго “Сильні університети для сильної Європи”;
  • Телуарську Декларацію “10-кроковий план дій”;
  • “Стратегію Європейської економічної комісії ООН з освіти в інтересах сталого      розвитку”,

звертаючи особливу увагу на те, що у ст.54 Конституції України “громадянам гаран-тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості”,
приймаємо та урочисто проголошуємо цю Хартію Університетів України “Академічні свободи, університетська автономія та освіта”,
сповнені рішучості зробити все необхідне для досягнення цілей сталого розвитку,
ми проголошуємо таке:
Стаття 1. Основні поняття

1.1.Академічна свобода – це свобода здійснювати свою академічну діяльність у рамках, що визначені етичними правилами академічної спільноти і міжнародними практиками, без будь-якого зовнішнього тиску.
1.2.Академічна спільнота – усі особи, що беруть участь у здобуванні та обміні знаннями (викладачі, вчені, адміністрація та аспіранти, докторанти, студенти (спудеї)).
1.3.Університетська автономія – це форма встановлення та повсякчасного досягнення академічних свобод, що визначається як необхідна ступінь незалежності університету:
у правоздатності вирішувати завдання розвитку особистості, суспільства;
від зовнішнього втручання (від держави та інших суспільних сил) приймати рішення стосовно внутрішньої організації та управління, розподілу фінансових ресурсів та генерування доходів, адміністрування і встановлення власної лінії поведінки (місії) у сфері освіти, науково-дослідної роботи, викладання й інших пов’язаних із цими видами діяльності.
1.4.Сталий розвиток університетської системи освіти – це процес, який забезпечує зміни університету з упередженням запитів у регіоні, не порушуючи його безпеки, та приводить до підвищення якості діяльності як діючої академічної спільноти, так і її майбутніх поколінь.

Стаття 2. Академічні свободи

2.1.Усі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні і взаємозв’язані. Міжна-родне співтовариство мусить ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Уряди країн світу зобов’язані поважати і забезпечувати усім людям, зокрема, членам академічної спільноти, свободу думки, совісті, віросповідання, слова, зборів і об’єднань, право на свободу і безпеку особистості та свободу пересування.
2.2.Невід’ємною частиною основних прав людини є право на розвиток, як універсальне і невід’ємне право, що базується на втіленні концепції сталого розвитку для задоволення потреб ХХІ століття.
2.3.Університетська система освіти здобуває зовнішню глобальну мету – забезпечити сталий розвиток цивілізації. Для досягнення означеної мети університетська система освіти призначена створити умови, у тому числі для освіти усіх крізь усе життя: у зручний час; у зручній формі; в індивідуальному темпі; в індивідуальному обсязі за обраним змістом та напрямом.
2.4.Усі члени академічної спільноти мають право виконувати свої функції без будь-якого втручання або придушення зі сторони держави чи іншого джерела. Вони також мають право вільно повідомляти про висновки своїх досліджень і публікувати їх без цензури.
2.5.Ніякі стандарти, типові навчальні плани та програми не повинні обмежувати свободу визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної роботи викладачів університету.
2.6.Академічна свобода включає відкритий доступ до інформації та можливість вільно підтримувати стосунки зі своїми колегами у будь-якій частині світу.
2.7.Держави повинні вживати усіх можливих заходів для планування, організації і запровадження безоплатної системи вищої освіти для всіх випускників середніх навчальних закладів та інших людей, які можуть довести здатність навчатися на цьому рівні.
2.8.Доступ до академічної спільноти повинен бути однаковим для всіх членів суспільства без будь-яких обмежень. На основі власних здібностей кожна людина має право без будь-якої дискримінації стати членом академічної спільноти – як спудей, викладач, вчений або адміністрація.
2.9.Усі члени академічної спільноти мають право на свободу об’єднань із іншими членами, включаючи право створювати і ставати членами необмеженої кількості незалежних наукових центрів та професійних спілок для захисту своїх інтересів.
2.10.Жоден учений не повинен включати іншу людину в список співавторів своєї наукової публікації, якщо ця людина не зробила значного внеску до даного дослідження, та не дозволяти це робити іншим.
2.11.Забезпечення інтелектуальної свободи жодним чином не передбачає виправдання фальсифікації результатів наукових досліджень, плагіату, іншого несанкціонованого використання чужої інтелектуальної власності тощо.
2.12.За вченими визнається право на помилку. Вчені несуть інтелектуальну та моральну відповідальність за помилковість та проблематичність своїх результатів, проте, вони не повинні підлягати за це жодному покаранню, за умов не нанесення шкоди у будь-якій формі членам суспільства.
2.13.Учені несуть моральну відповідальність за результати їх наукових робіт і відкриттів. Жоден учений не повинен добровільно брати участь у проектуванні або створенні зброї будь-якого виду, дозволяти застосовувати його знання чи наукові навики до розвитку технологій, небезпечних для людства, що є злочином.

Стаття 3. Університетська автономія

3.1.Держава зобов’язана не втручатися в автономію університетів і запобігати втручанню інших сил суспільства. Правильне використання академічної свободи і відповідальність, що покладена на заклади освіти, потребують високого ступеня автономності університетів.
3.2.Університетська автономія повинна здійснюватися демократичними засобами, які включають активну участь усіх членів академічних спільнот. Усі члени академічних спільнот повинні мати право і змогу без будь-якої дискримінації брати участь у проведенні академічних і адміністративних справ. Усі органи управління університетів повинні обиратися в результаті вільних виборів і включати членів різних секторів академічної спільноти.
3.3.Фундаментальна властивість університетської автономії – спроможність університетів адаптуватися та проявляти гнучкість, необхідну для реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві. Університетська автономія залежить від надання університетам необхідної свободи дій та можливостей для визначення ними свого місця у світі.
3.4.Університетська автономія передбачає права університету на:
визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної та дослідницької роботи, а не тільки змісту освіти;
нероздільні викладання і дослідницьку роботу для того, щоб навчання в них відповідало потребам, що змінюються, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні;
визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів із достатнім державним фінансуванням, що відповідає міжнародним практикам, та відповідно до угод із підприємствами, установами, організаціями, громадянами, а не тільки з урахуванням державного замовлення;
встановлення і присвоєння вчених звань університету;
самостійне прийняття рішень щодо внутрішнього управління та фінансування;
визначення місії, власної стратегії у сфері науково-дослідної роботи;
інші повноваження, що пов’язані з діяльністю університету, а не тільки ті, що делегують   вищому навчальному закладу відповідно до його статусу державні органи управління освітою.
3.5.Законодавчо повинно бути гарантовано право університету самостійно визначати структуру та зміст освіти, форми та методи навчальної і дослідницької роботи. Освітні стандарти можуть визначати лише рівні кваліфікації, але не зміст навчання, та носити рекомендаційний характер.
3.6.Університетська автономія передбачає зобов’язання університету керуватися у своїй діяльності Статутом, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України (відповідним керівним органом іншої країни), що виключає зовнішнє втручання (зі сторони органів управління або інших організацій) у питання внутрішньої організації та управління, розподілу фінансових ресурсів, отриманих із позабюджетних джерел, найму персоналу, визначення умов навчання, свободи викладання, проведення наукових досліджень та здійснення     творчих проектів.
3.7.Університетська автономія передбачає контроль як над основними засобами, такими, як майно та нерухомість, так і в області кадрової політики, готовність і повну підзвітність та відповідальність як перед внутрішньою академічною спільнотою, так і перед суспільством у цілому.
3.8.Університети закликають уряд визнати принципи університетської автономії, що підкріплює їх різноманітні місії, в тому числі:
академічної автономії (навчальні плани, програми та наукові дослідження);
фінансової автономії (виділення бюджету єдиною сумою);
організаційної автономії (організаційна структура університетів);
автономії в області кадрової політики (найм, заробітна плата та просування по службі).

Стаття 4. Освіта для сталого розвитку

4.1.Кожному університету потрібно визначити власні завдання з урахуванням нинішніх і майбутніх потреб суспільства, виходячи з того, що вища освіта має найважливіше значення для досягнення необхідного рівня сталого (екологічно безпечного економічного і соціального) розвитку, для підвищення рівня життя й забезпечення внутрішньої і міжнародної гармонії та миру на основі прав людини, демократії, толерантності та взаємоповаги.
4.2.При визначенні пріоритетів своїх програм і структур університетам слід використовувати свою автономію й високий академічний рівень для того, щоб сприяти сталому розвитку суспільства та вирішенню проблем, які постануть перед ним у майбутньому.
4.3.Для того, щоб бути ефективною, освіта для сталого розвитку повинна розглядатися у двох аспектах:

  • через інтеґрацію ідей сталого розвитку в усі відповідні учбові дисципліни, програми і курси;
  • через організацію занять за конкретними тематичними програмами і курсами.

4.4.Освіта для сталого розвитку повинна сприяти розумінню суті глобальних, регіональних, національних і місцевих екологічних проблем шляхом приділення основної уваги не тільки дії на навколишнє середовище, але й соціально-економічним наслідкам, розглядаючи як природне, так і антропогенне змінене навколишнє середовище.
4.5.Необхідним є включення принципів сталого розвитку в навчальні програми і спеціальні курси на всіх рівнях вищої освіти, особливо у процесі первинної підготовки викладачів.
4.6.Органам, відповідальним за питання освіти, при відповідній підтримці з боку неурядових організацій, слід сприяти проведенню всіх видів програм освіти дорослих, щоб забезпечити безперервність освіти у галузі навколишнього середовища і розвитку.
4.7.Необхідною умовою освіти для сталого розвитку є зміцнення зв’язків між природничими, економічними, політичними і суспільними науками в рамках як міждисциплінарних, так і спеціалізованих досліджень. Необхідно забезпечувати належний баланс при проведенні міждисциплінарних, багато дисциплінарних і спеціалізованих досліджень.
4.8.Університетам слід сприяти включенню в усі навчальні програми концепцій у галузі навколишнього середовища і розвитку, у тому числі демографії, зокрема, аналізу причин виникнення серйозних проблем у галузі навколишнього середовища і розвитку в місцевому контексті, використовуючи найбільш точні наукові дані та інші відповідні джерела знань.
4.9.Освіта для сталого розвитку потребує переорієнтації основної уваги із забезпечення знань на опрацьовування проблем і відшукування можливих рішень. В освіті слід зберігати традиційний акцент на викладання окремих предметів, і, в той же час, відкрити можливості для багатобічного і міждисциплінарного аналізу ситуацій реального життя.
4.10.Освіта для сталого розвитку має застосовувати широкий діапазон методів навчання, і, зокрема, активних методів, орієнтованих на конкретні процеси і відшукування рішень, адаптованих до потреб студентів.
4.11.Важливо намагатися, щоб усі студенти набували відповідних знань про сталий розвиток і були інформовані про вплив рішень, які йдуть врозріз зі сталим розвитком.
4.12.Під час навчання слід заохочувати розвиток системного, критичного і творчого мислення та відношення до життя, де відбивалися б місцеві і глобальні проблеми. Все це є необхідною умовою для діяльності в інтересах сталого розвитку.
4.13.Необхідно сприяти навчанню і професійній підготовці вчених не тільки в їх відповідних галузях знань, а й також у плані їхньої здатності виявляти екологічні аспекти, враховувати і використовувати їх у рамках проектів наукових досліджень і розробок.
4.14.Слід заохочувати наукові дослідження, які можуть позитивно вплинути на освіту для сталого розвитку, разом з тим, необхідно проводити обмін результатами наукових досліджень і розробок на місцевому, регіональному і глобальному рівнях та забезпечувати їх застосування на різних рівнях освіти і практичної діяльності.
4.15.Слід поліпшувати матеріальну базу освіти з орієнтацією самоуправління автономних університетів на сталий розвиток.
4.16.Університетам слід розвивати свою здатність виступати із застереженнями e світлі аналізу виникаючих соціальних, культурних, економічних і політичних тенденцій на основі полідисциплінарного і трансдисциплінарного підходу з приділенням особливої уваги знанню фундаментальних соціальних питань, зокрема, пов’язаних із забезпеченням сталого розвитку, налагодженням міжкультурного діалогу і формуванням культури світу.
4.17.Будь-яка освітня установа в цілому, включаючи спудеїв, викладачів, вчених, адміністрацію та інший персонал, а також батьків, повинна дотримуватися принципів сталого розвитку.

 

Лідери університетів України та країн світу, наукових інституцій та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на освітню сферу, що підписалися нижче, від імені своїх університетів, наукових інституцій та громадських об’єднань, беруть на себе зобов’язання зробити усе від них залежне для того, щоб кожна держава, а також зацікавлені наднаціональні організації, формували свою політику, спираючись на положення цієї Хартії, що виражає одностайне бажання, вільно визначене і проголошене.

Ялта, Україна, 12 червня 2009 року