2.1.2. ЛІМСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ Друк

Передмова

Упродовж останніх двадцяти років спостерігається тривожна тенденція до того, щоб підірвати, обмежити або придушити академічну свободу вищих навчальних закладів. Це прямо повязано із контрактною системою вищої освіти, яка виправдовується економічною суворістю і/або політичною користю. Найтривожніший вплив виявився у зростанні порушень прав вчителів, письменників, науковців, освітян, незважаючи на соціально-політичну систему у будь-якій країні світу. Початкова ідея Декларації виникла на симпозіумі Всесвітньої університетської служби (ВУС), який відбувся у Нанті у 1984 році і на якому була розпочата програма ВУС «Академічна солідарність і співробітництво» під керівництвом спеціальної комісії. Організувавши міжнародний симпозіум у Мадриді у вересні 1986 року, комісія звернулася з проханням до Лангфреда Новака, теперішнього директора Голландського інституту прав людини, представити проект Декларації. Задум Декларації виник із усвідомлення того, що незважаючи на велику кількість міжнародних документів і керівних структур у сфері прав людини загалом, у сфері вищої освіти бракувало документів, які б стосувалися академічної свободи й автономії. Перший проект Декларації був створений у січні 1987 року, і комісія розпочала напружений процес обговорення, випробовування і перегляду Декларації, консуль-туючись із міжнародною мережею національних комісій ВУС як на національному, так і на регіональному рівнях. Проект був також розісланий до більш ніж 50 спеціальних організацій для коментарів, їхні пропозиції виявилися дуже корисними для кінцевого варіанту Декларації. Проект був розглянутий тричі перед тим, як у вересні 1988 року його затвердили Міжнародні загальні збори ВУС.

Університетські спільноти успішно намагалися на національному і міжнародному рівнях відповісти на різноманітні проблеми, які виникли у звязку із порушенням академічної свободи. Однак багато спроб були невдалими, оскільки не було чіткого уявлення про академічну свободу, її різновиди та підтекст. Ця декларація, як сподівається ВУС, зможе прокласти шлях до кращого розуміння, ширшої дискусії і активнішої діяльності, спрямованих на захист академічної свободи та автономії вищих навчальних закладів. Академічна свобода це право людини, яке є особливо важливим для

сектора вищої освіти. Це не пільга незначної еліти. Це поняття походить від права на освіту і повязане із правом на свободу думки і слова. Автономія це інституційна форма академічної свободи, вона є необхідною передумовою для того, щоб вищі навчальні заклади виконували належні їм функції. Вони повинні бути захищені від надмірного тиску держави і комерції. ВУС чинила опір спокусі проголосити Декларацію міжнародною. Лімська Декларація припускає, що міжнародне співтовариство може рухатися у напрямку проголошення Міжнародної декларації «Про академічну свободу і автономію вищих навчальних закладів» у процесі обговорення і наради на вищому рівні, взявши за початок відліку дану Декларацію.

Для цього ми пропонуємо певні вказівки для подальшого опрацювання документу.

ЛІМСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ

«Про академічну свободу і автономію

вищих навчальних закладів»

Преамбула

Шістдесят восьма Генеральна асамблея Всесвітньої університетської служби, збори якої відбулися у Лімі з 6 по 10 вересня 1988 року, у рік 40-ї річниці Всесвітньої декларації прав людини, бере до уваги велику кількість міжнародних стандартів у сфері прав людини, які були прийняті 00Н та іншими всесвітніми і міжнародними організаціями: Всесвітню декларацію прав людини, Міжнародний договір «Про економічні, соціальні та культурні права», Міжнародний договір «Про громадянські та політичні права», угоду ЮНЕСКО «Проти дискримінації в освіті». Вона переконана, що університети й академічні спільноти зобовязані дотримуватись економічних, соціальних, культурних, громадянських і політичних прав людини і підкреслює важливість права на освіту для користування усіма іншими правами людини і розвитку прав людини і народів, вважає, що правом на освіту можна користуватися повністю лише в атмосфері академічної свободи та автономії вищих навчальних закладів, визнає істотну уразливість академічної спільноти до політичних та економічних утисків і стверджує:

1. Кожна людина має право на освіту.

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості та почуття її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини, основних свобод і миру. Освіта повинна давати змогу усім людям брати активну участь у побудові вільного і рівноправного суспільства, сприяти розумінню, терпимості і дружбі між усіма націями і усіма расовими, етнічними і релігійними групами. Освіта повинна сприяти взаємному розумінню, повазі і рівності між чоловіками і жінками. Освіта має бути засобом до розуміння і робити внесок у досягнення головних цілей суспільства таких як соціальна рівність, мир, рівноправний розвиток усіх націй і захист довкілля.

3. Кожна держава повинна гарантувати право на освіту без дискримінації залежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального

походження, економічного становища, народження або іншого статусу. Кожна держава повинна надавати достатню частину національного прибутку для забезпечення цілковитої реалізації на практиці права на освіту.

4. Освіта повинна бути засобом позитивних соціальних змін. Як така, вона повинна співвідноситися в соціальною, економічною, політичною і культурною ситуацією у будь-якій країні, вносити свій внесок у перетворення status quo на повне досягнення усіх прав і свобод і бути предметом для постійного оцінювання.

Ця Декларація проголошує:

Визначення термінів

1. У цій Декларації:

а) «академічна свобода» це свобода членів академічної спільноти, особисто або колективно, у заняттях, розвитку і поширенні знань шляхом науково-дослідної роботи, вивчення, обговорення, документації, виготовлення, створення, навчання, викладання, писання;

б) «академічна спільнота» включає усіх осіб, які навчають, вчаться, займаються науково-дослідною роботою і працюють у вищому навчальному закладі;

в) «автономія» це незалежність вищого навчального закладу від держави та інших суспільних сил приймати рішення стосовно внутрішнього управління, фінансів, адміністрації і встановлювати власну лінію поведінки у сфері освіти, науково-дослідної роботи, викладання й інших повязаних з цим видах діяльності;

г) «вищі навчальні заклади» включають університети, інші центри, які надають освіту після середньої школи, науково-дослідні та культурні центри, які належать до них.

2. Вищевказані визначення не означають, що використання академічної свободи та автономії не є предметом для обмежень, як встановлено в даній Декларації.

Академічна свобода

3. Академічна свобода є суттєвою передумовою тих освітніх, науково-дослідних, управлінських та обслуговуючих функцій, які покладаються на вищі навчальні заклади. Усі члени академічної спільноти мають право виконувати свої функції без будь-якої дискримінації і без страху втручання або придушення зі сторони держави або іншого джерела.

4. Держави зобовязані поважати і забезпечувати усім членам академічної спільноти ті громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, які визнані Договорами ООН «Про права людини». Кожен член академічної спільноти, зокрема, повинен мати свободу думки, совісті, віросповідання, слова, зборів і обєднань, право на свободу і безпеку особистості та свободу пересування.

5. Доступ до академічної спільноти повинен бути однаковим для усіх членів суспільства без будь-яких обмежень. На основі власних здібностей кожна людина має право без будь-якої дискримінації стати членом академічної спільноти як студент, вчитель, науковець, працівник або адміністратор. Тимчасові заходи, які мають на меті пришвидшити фактичну рівність членів академічної спільноти, які позбавлені певних прав, не можна вважати дискримінацією, якщо ці заходи припиняються, коли досягнуто рівних можливостей для всіх. Усі держави і вищі навчальні заклади повинні гарантувати систему стабільного і безпечного працевлаштування для вчителів та науковців. Правопорушникичлени академічної спільнотине повинні бути звільнені без слухання справи перед демократично обраним органом академічної спільноти.

6. Усі члени академічної спільноти, які проводять науково-дослідну роботу, мають право виконувати її без будь-якого втручання відповідно до міжнародних принципів науково-дослідної роботи. Вони також мають право вільно повідомляти про висновки своїх досліджень і публікувати їх без цензури.

7. Усі члени академічної спільноти мають право навчати без будь-якого втручання, відповідно до прийнятих принципів, стандартів і методів навчання.

8. Усі члени академічної спільноти можуть вільно підтримувати стосунки із своїми колегами у будь-якій частині світу і вільно розвивати свої освітні здібності.

9. Усі студенти вищих навчальних закладів повинні мати право вчитися, включаючи право вибирати напрям навчання з наявних

курсів і право отримувати офіційне визнання необхідних знань і досвіду.

10. Усі вищі навчальні заклади повинні гарантувати участь студентів у своїх органах управління, особисто або колективно, висловлювати думку щодо будь-яких національних або міжнародних питань.

11. Держави повинні вживати усіх можливих заходів для планування, організації і запровадження безплатної системи вищої освіти для усіх випускників середніх навчальних закладів та інших людей, які можуть довести здатність навчатися на цьому рівні.

12. Усі члени академічної спільноти мають право на свободу обєднань з іншими членами, включаючи право створювати і ставати членами професійних спілок для захисту своїх інтересів. Профспілки усіх секторів академічних спільнот повинні брати участь у формулюванні відповідних професійних стандартів.

13. Застосування вищевказаних правил передбачає спеціальні обовязки і відповідальність і може дещо обмежуватися, якщо це необхідно для захисту прав інших людей. Викладання і науково-дослідна робота повинні проводитися згідно з професійними стандартами і повинні відповідати актуальним проблемам, які стоять перед суспільством.

Автономія закладів вищої освіти

14. Усі вищі навчальні заклади повинні слідкувати за дотриманням економічних, соціальних, культурних, громадянських і політичних прав людини та намагатися запобігти використанню науки і техніки на шкоду цим правам.

15. Усі вищі навчальні заклади повинні займатися актуальними проблемами, які стоять перед суспільством. Для цього навчальний план та діяльність цих закладів повинні повністю відповідати потребам суспільства. Вищі навчальні заклади повинні критично ставитися до політичного утиску і порушення прав людини у суспільстві.

16. Усі вищі навчальні заклади повинні бути солідарними із усіма іншими закладами та окремими членами академічних спільнот, коли вони піддаються переслідуванню. Така солідарність може бути моральною або матеріальною і повинна включати притулок і працевлаштування для жертв переслідування.

17. Усі вищі навчальні заклади повинні намагатися запобігти науковій і технологічній залежності та сприяти рівноправному партнерству усіх академічних спільнот світу у здобуванні і використанні знань.

18. Правильне використання академічної свободи і погодження із відповідальністю, зазначеною у вищеназваних статтях, потребує високого ступеня автономності вищих навчальних закладів. Держави зобовязані не втручатися в автономію вищих навчальних закладів і запобігати втручанню інших сил суспільства.

19. Автономія вищих навчальних закладів повинна виконуватися демократичними засобами самоврядування, які включають активну участь усіх членів академічних спільнот. Усі члени академічних спільнот повинні мати право і змогу без будь-якої дискримінації брати участь у проведенні академічних і адміністративних справ. Усі органи управління вищих навчальних закладів повинні обиратися у результаті вільних виборів і включати членів різних секторів акаде-мічної спільноти. Автономія повинна відображатися у питаннях управління і визначення напряму дій у сфері освіти, науково-дослідної роботи, розподілу ресурсів та інших відповідних видів діяль-ності.

10 вересня 1988, м. Ліма