2.1.3. «ЕТИЧНИЙ КОДЕКС» ЧЛЕНІВ ФУЛБРАЙТІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА УКРАЇНИ Друк

Для чого був створений Етичний кодекс

«Етичний кодекс» членів Фулбрайтівського товариства України розроблений завдяки експертним зусиллям випускників Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта (США). Його створили українські дослідники, які мають досвід довготривалого перебування в наукових та освітніх центрах Сполучених Штатів Америки, добре знають атмосферу американських університетів, знайомі з можливостями американських наукових бібліотек і комп’ютерних інформаційних мереж та відчули на собі вплив того, що у світі прийнято визначати поняттям академічної свободи.

Можна також сказати, що «Етичний кодекс» – це втілення сьогоденних уявлень українських англомовних науковців про те, що являє собою – з точки зору кращих можливостей її організації – сучасна університетська наука.

Таким чином, «Етичний кодекс» – це ніби погляд на засади і принципи Болонської системи зсередини. Адже не секрет, що Болонська система – це насправді система організації роботи провідних американських університетів.

«Етичний кодекс» оперує такими поняттями як інтелектуальна чесність та інтелектуальна свобода. Його філософське виправдання полягає в тому, щоб подати погляд на світ науки, який істотно відрізнялося від погляду офіційного. Його мета – не примусити, а надихнути й спокусити...

13 листопада 2007 р.

Всеволод Речицький

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС

ЧЛЕНІВ ФУЛБРАЙТІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА УКРАЇНИ

Прийнятий і відкритий для підписання

19 жовтня 2007

Ми, члени Фулбрайтівського товариства України, усвідомлюючи, що на вчених та університетських викладачів покладено особливу місію перед майбутнім; що чинником соціального розвитку стали вільний доступ до інформації і знань, попит на які стрімко зростає; що розвиток сучасної науки та освіти потребує не опіки, а підтримки; що самореалізація науковців не залежить від державних кордонів; що в основі наукової творчості закладений методологічний критицизм; що посягання на етичні цінності призводять до соціальної деградації й виродження; що бюрократизм загрожує науці стагнацією; що інтелектуальна чесність науковців є нагальною потребою; що пошук і винагорода інтелектуальної еліти повинні відбуватися за справедливих умов; що наука і освіта стають ефективними лише тоді, коли вони спираються на реальний авторитет вчених,

ВИЗНАЄМО етичними засадами науково-освітньої діяльності такі принципи та норми:

І. Забезпечення інтелектуальної свободи

1. Визнання цінності наукового знання передбачає визнання свободи оволодіння ним.

2. Існуючі наукові та освітні проблеми мають розв’язуватися інтелектуальними зусиллями всіх зацікавлених членів суспільства; думка більшості не має пріоритету у розв’язанні наукових проблем.

3. Свобода слова та висловлювань думок визнається головною гарантією органічного статусу науковця. На цій підставі вона не підлягає жодним обмеженням.

4. Примус до мислення в рамках політичних розбіжностей є ознакою інтелектуальної несвободи і тому визнається неприйнятним.

5. Соціальна цінність наукових досліджень, наукової комунікації та наукового знання має передбачати постійне розширення меж інтелектуальної свободи. Державне організаційне та фінансове планування не повинно виключати інтелектуальних імпровізацій.

6. Нетерпимість до будь-яких наукових досягнень чи теоретичних здобутків учених має вважатися неприйнятною.

7. Науковий світогляд не може обмежуватися жодною політичною владою або демократичними інститутами.

8. Захист науки та освіти від будь-якого зовнішнього політичного тиску, дискримінації чи примусу визнається основоположною нормою.

9. Конкуренція ідей в науці та освіті не може визнаватися небезпечною за будь-яких обставин.

10. Можливість висловлювання та відстоювання інтелектуальної незгоди з офіційною позицією будь-якої влади вважається невід’ємним правом кожного науковця.

11. Свобода людської уяви є головною запорукою наукової творчості, на цій підставі інтелектуальна свобода науковців не може обмежуватися.

12. Інтелектуальна свобода передбачає розуміння поступу, що ґрунтується не лише на державних програмах розвитку чи демократичному голосуванні.

13. Забезпечення інтелектуальної свободи жодним чином не передбачає виправдання фальсифікації результатів наукових досліджень, плагіату, іншого несанкціонованого використання чужої інтелектуальної власності тощо.

ІІ. Забезпечення інтелектуального самовираження

1. Кожен науковець має свободу інтелектуального самовираження, що означає свободу пошуку і можливості створювати, одержувати і передавати будь-кому наукову інформацію, незважаючи на адміні-стративні чи державні кордони, усно, письмово та на інших носіях, будь-якими засобами комунікації на свій вибір.

2. Свобода інтелектуального самовираження передбачає можливість науковця йти до вільно обраних цілей і перспектив та діяти згідно з особистим розумінням існуючих обставин. У цьому прагненні і зродженій ним активності наукова діяльність може обмежуватися лише для забезпечення необхідного простору свободи кожного.

3. Свобода інтелектуального самовираження науковця передбачає право не погоджуватися з офіційною, корпоративною чи загальноприйнятою в певних політичних колах або культурному середовищі точкою зору з будь-якого питання.

4. Свобода інтелектуального самовираження означає, що кожен науковець має право на творчий ризик, можливість працювати на основі виключно власних наукових переконань, знань і уявлень.

5. Вільний доступ до існуючих у світі джерел наукової інформації визнається необхідною передумовою інтелектуального самовираження вчених.

6. Корпоративні інтереси не можуть бути підставою для обмеження свободи інтелектуального самовираження науковців.

7. Професійна незгода з думкою колег визнається формою наукового самоствердження вчених. З іншого боку, толерантна реакція на незгоду має визнаватися нормою наукової поведінки.

ІІІ. Організація наукової спільноти

1. Члени наукової спільноти у своїй діяльності вільні від державного або іншого, заснованого на адміністративній субординації, примусу чи впливу.

2. Члени наукових спільнот можуть обирати до свого складу будь-яких іноземних учених, у тому числі вчених із країн, які не мають дипломатичних або інших офіційних стосунків з Україною.

3. Учені, які є членами професійних, політичних або інших організацій та асоціацій, не повинні узгоджувати свої наукові позиції з існуючими в цих організаціях корпоративними чи партійними поглядами і нормами.

4. Професійне спілкування вчених не обмежується національними кордонами. Право вчених на професійне спілкування незалежно від національної приналежності є невід’ємним.

IV. Свобода наукових переконань

1. Інтелектуальна творчість учених не повинна підлягати жодним політичним, адміністративним чи ідеологічним обмеженням

2. Право на критику є невід’ємним правом науковця. Вчені можуть піддавати сумніву будь-яке пояснення своїх колег, навіть якщо їхня позиція щодо останніх видається нелогічною або неконструктивною.

3. Цінність наукових та професійних переконань вчених не може залежати від того, чи їхні погляди домінують у науковому середовищі, чи ні.

4. Допитливість, критичний підхід, схильність до експерименту і гри є типовими формами інтелектуального самоствердження вчених. Отже, до свободи наукових переконань та інтерпретацій повинна виявлятися найвища толерантність.

5. Аргументи, засновані на політичних переконаннях, не можуть переважати в науковому дискурсі.

6. Функцією науки є застосування аналізу та інших наукових методів і прийомів для критики та перегляду існуючих наукових постулатів, способів дії і мислення, переоцінки наявних у суспільстві і світі правил, настанов і цінностей.

7. Оскільки сфера науки складається з конфліктуючих елементів з різними стратегіями, метафізичними принципами і результатами, від позиції вчених не можна вимагати абсолютної об’єктивності.

8. Результати професійних зусиль учених повинні мати ту форму зовнішнього оформлення, на якій наполягають їхні автори. Будь-яке редагування, форматування чи інше упорядкування текстів, рукописів, звукозапису або інших форм інтелектуального самовираження вчених повинно здійснюватися тільки за їхньою згодою.

V. Наукові стратегії і методології

1. Інститути демократії, державні органи та їхні посадові особи не можуть визнаватися арбітрами в царині наукових ідей. Жодна, в тому числі державна, експертиза інтелектуальних проектів не може вважатися остаточною.

2. За вченими визнається право на помилку. Учені несуть інтелектуальну та моральну відповідальність за помилковість та проблематичність своїх результатів, проте вони не повинні підлягати за це жодному покаранню.

3. Проблеми науки мають власну логіку і хронологію, тому пряме державне втручання в царину фундаментальних наукових досліджень визнається таким, що загрожує культурному поступу.

VI. Відкритість наукового середовища

1. Основною гарантією наукової діяльності визнається необмежений доступ учених до сучасних знань, національних і міжнародних банків і баз даних, вільне спілкування зі своїми колегами.

2. Науковці мають вільний доступ до всіх відкритих національних та міжнародних банків (баз) даних, бібліотек, інформаційних центрів і комп’ютерних мереж.

3. Робота вчених є відкритою для зовнішньої критики. Учені мають право інформувати громадськість про результати своїх досліджень, знайомити суспільство із соціально-значущими результатами своїх звершень та поразок. Ученим належить право на міжнародний обмін результатами своїх досліджень, що передбачає доповіді та повідомлення на міжнародних форумах і конференціях, обмін публікаціями і рукописами неопублікованих праць.

4. Ніхто з науковців не може примусово залучатися до роботи за закритою (секретною) науковою тематикою.

5. Ученим, які одержали пропозицію працювати за закритою (секретною) тематикою, мають бути роз’яснені можливі наслідки, зокрема перспектива обмеження вибору місця проживання, вільного виїзду з України, а також можливе звуження кола їхнього спілкування.

VII. Критерії наукового оцінювання

1. Для оцінювання роботи вчених застосовуються будь-які методологічні стандарти і критерії, проте в наукових дослідженнях, за результати яких учені персонально відповідають, вони можуть покладатися на власні пізнавальні прийоми, методи і творчу інтуїцію.

2. Професійне визнання вчених не може ґрунтуватися виключно на формальних свідченнях їхньої освіти, наукових ступенях і званнях. Наукові стипендії, міжнародні гранти, інші форми винагороди та професійного заохочення вчених не повинні обумовлюватися лише формальними свідченнями їхньої кваліфікації.

3. У науковій кар’єрі вчені найвищою мірою користуються тими перевагами, що випливають із самоосвіти.

4. Якщо результати перевірок кваліфікації вчених продемонструють очевидні переваги одних претендентів перед іншими, формальні критерії оцінки повинні поступитися перед неформальними.

5. Творчі здобутки вчених можуть бути оцінені науковим співтовариством як внесок «зірки». На цій підставі вчені можуть необмежено винагороджуватися на національному та міжнародному ринках.

VIII. Надання вищої освіти

1. Цілі вищої освіти повинні визначатися за участю осіб, які прагнуть її здобути.

2. Випускники вищих державних навчальних закладів (універси-тетів) мають право вільно розпоряджатися одержаною в них освітою.

3. Жодна політична чи релігійна ідеологія не може бути методологічною основою вищої державної освіти.

4. Створення і функціонування установ державної освіти передбачає залучення викладачів високого рівня кваліфікації. Викладачам, що відповідають цим вимогам, належить право на педагогічний експеримент і творчу імпровізацію.

5. Обдаровані викладачі, які досягають високих результатів, заслуговують адекватної винагороди незалежно від свого віку, досвіду, місця роботи або інших формальних свідчень їхньої викладацької кваліфікації.

IX. Академічна свобода

1. Діяльність наукових установ та вищих навчальних закладів (університетів) має ґрунтуватися на засадах академічної свободи. Академічна свобода передбачає:

а) право університетів самостійно визначати критерії відбору студентів;

б) право університетів самостійно визначати методологічні основи навчання;

в) право студентів вільно обирати собі частину викладачів і навчальних курсів;

г) право професорів і доцентів самостійно визначати методику викладання.

2. Викладачі та студенти університетів мають право вибирати інформаційні джерела навчання.

X. Професійні стосунки з адміністрацією та колегами

1. Професори і доценти університетів несуть особисту відповідальність за зміст дисциплін та навчальних курсів. Конкретний зміст навчальних курсів не повинен централізовано розроблятися державними органами.

2. Розмір заробітної плати професорів і доцентів має встановлюватися на контрактній і конфіденційній основі.

3. Професори і доценти особисто відповідальні за свій викладацький успіх.

4. Професори, доценти і викладачі університетів можуть об’єднуватися в неформальні наукові спілки (товариства).

5. Професори і доценти особисто відповідають за надані ними рецензії та виставлені студентам оцінки. Оцінюючи знання студентів, вони зобов’язані керуватися виключно професійними критеріями.

6. Учені не можуть бути офіційними або неофіційними опонентами (рецензентами) на умовах матеріальної чи фінансової винагороди з боку тих, кого вони оцінюють або рецензують. Будь-які гонорари, привілеї, послуги, подарунки, торгівельні знижки тощо, надані від останніх за роботу опонента (рецензента), повинні вважатися виявом корупції.

XI. Стосунки адміністрації університетів і викладачів зі сту-дентами

1. За студентами визнається можливість розумного вибору професора або доцента, якщо подібні за тематикою лекційні курси читаються різними особами.

2. Студенти університетів мають право вивчати іноземні мови незалежно від профілю факультету та майбутньої спеціальності. Університети мають надавати студентам можливість оволодіти кількома іноземними мовами.

3. Усім студентам має надаватися вільний доступ до мережі Інтернет та інших відкритих комп’ютерних мереж.

4. У наданні бібліотечних послуг студенти мають рівний з викладачами доступ до інформаційних джерел.

5. Професори і доценти не повинні одержувати жодних персональних винагород або інших фінансово значимих виявів подяки від студентів та аспірантів, яких вони навчають.

6. Наукові здобутки викладачів університету повинні офіційно оприлюднюватися і перебувати в режимі вільного доступу.

7. Рейтинги успішності студентів слід вважати конфіденційною інформацією.

XII. Доступ до інформації

1. В основу організації університетського життя має бути покладений принцип: університет – це кафедри при бібліотеці.

2. Бібліотеки та інші інформаційні центри повинні бути автономними від адміністрації університетів у виборі й придбанні книг та інших інформаційних носіїв.

3. Бібліотеки та інформаційні центри повинні надавати прямий (безпосередній) доступ до своїх фондів професорам, доцентам, викладачам і студентам, якщо є така змога.

4. Обмеження користування бібліотеками та інформаційними центрами не повинно використовуватися як адміністративне покарання. За втрату або пошкодження книг чи інших інформаційних носіїв можуть застосовуватися лише фінансові санкції.

5. Бібліотеки та інформаційні центри університетів зобов’язані надавати безпосередній доступ користувачам до копіювального обладнання.

6. Коло міжнародних зв’язків і книжкових обмінів бібліотек та інформаційних центрів має бути необмеженим. У наданні інформаційних послуг бібліотеки, а також інші інформаційні центри мають бути незалежними від університетської адміністрації.

7. Забороняється встановлювати суттєві привілеї або обмеження для окремих категорій користувачів університетських бібліотек та інформаційних центрів.

Серпень 2007 р.